Одним з важливих аспектів у взаємовідносинах з контролюючими органами суб'єктів господарювання є реагування останніми на рішення, що виносяться контролюючими органами за підсумками перевірок, постанови, приписи, що містять заходи, спрямовані на усунення порушень законодавства, які були виявлені в ході перевірок. Перелік таких заходів досить великий і розрізняється залежно від виду порушення, тяжкості його наслідків, завданих збитків тощо.

У разі якщо підприємство не згодне з винесеними щодо нього заходами, та з метою захисту своїх порушених прав воно може скористатися процедурою оскарження, наданою йому законодавством.

Для цих цілей можна скористатися кількома способами:

1. шляхом подання скарги на акт (тут і далі під актом розуміються акти, постанови, розпорядження, приписи, висновки тощо) вищестоящій посадовій особі (до вищестоящого посадового органу), щодо тієї посадової особи, яка прийняла (видала, винесла) такий акт;
2. шляхом звернення до суду з адміністративним позовом про визнання такого акта протиправним та його скасування або зі скаргою на постанову про накладення штрафу;
3. шляхом звернення зі скаргою (або іншою заявою) до прокуратури.

Використання тільки одного з вищеперелічених способів оскарження не позбавляє підприємство можливості скористатися й іншим способом.

Кожний із цих способів оскарження має свої особливості, які необхідно знати підприємству, що бажає оскаржити незаконний акт якого-небудь органу. Ці особливості виражаються у встановлених законодавством строках оскарження, вимогах до складання і порядку подання скарги або позовної заяви. Тому у відповідних розділах по кожному органу в цьому ресурсі розписується детальна процедура оскарження з характерними особливостями для всіх способів оскарження і з наведеними зразками позовних заяв і скарг.

Але все ж, незважаючи на наявні різні способи оскарження, необхідно відмітити, що звернення із скаргою безпосередньо до суду, як свідчить практика, є більш доцільним. І переваги судового порядку оскарження очевидні: по-перше, до суду акт посадової особи державного органу можна оскаржити завжди, в той час як оскарження вищестоящій посадовій особі можливе у випадках, прямо передбачених законодавством. По-друге, часто нормативним актом передбачена лише можливість оскарження акта вищестоящій посадовій особі, однак не визначений порядок розгляду скарги, винесення рішення по ній. Тому нерідко після подання скарги залишається "сидіти і чекати", поки надійде відповідь.

Як прийнято рішення чи додержаний порядок його прийняття, заявнику скарги залишається невідомим. Порядок судочинства, навпаки, прозорий, а головне - відомий всім і повинен гарантувати неупередженість, справедливість, оперативність розгляду справи, відповідати іншим процесуальним принципам, що формувалися століттями. Оскарження в судовому порядку дозволяє підкріпити власні доводи нормою закону (для адміністративного порядку нерідко передбачена лише одна норма, що передбачає можливість оскарження взагалі), обрати прийнятний спосіб захисту порушеного права, просити суд забезпечити позов, витребувати докази тощо. По-третє, в оскаржуваному акті викладена позиція однієї посадової особи (підлеглого), якої цілком може дотримуватися і вищестояща посадова особа (начальник) при розгляді скарги. Суд оцінює доводи сторін на своє переконання на підставі фактичних обставин та норм закону.

Таким чином, судовий порядок оскарження актів посадових осіб держорганів видається більш оперативним і зручним засобом захисту порушених прав і законних інтересів тих, що перевіряються.